Анатолій Рекубрацький

Рекубрацький Анатолій Захарович ( 21 листопада 1945 р.,  с.Зеленопілля Куйбишевського району Запорізької області - 7 жовтня 2011 р., Запоріжжя). Дитячі та шкільні роки пройшли в селищі Комиш - Зоря. Після закінчення школи вступив на філологічний факультет Запорізького державного педагогічного інституту. Пише і друкується з дитинства. Перший вірш опублікував третьокласником у дитячій газеті "Зірка". Ще школярем його помітили запорізькі письменники П. Ребро та М. Лиходід і схвально відгукнулися про юного автора в газетах "Запорізька правда" та "Комсомолець Запоріжжя.

У 1975 р. побачила світ перша збірка А. Рекубрацького "Сурми", яку високо оцінила республіканська преса. Того ж року його прийняли до лав Спілки письменників України.

Творче життя А. Рекубрацький поєднував з журналістикою, працював у газетах "Комсомолець Запоріжжя", "Запорізька правда", власним кореспондентом "Правди України" по Запорізькій області.

Він завжди був і є активним у громадському та літературному житті області. В його активі сотні читацьких конференцій і літературних зустрічей, він - учасник літературних семінарів, молодіжних фестивалів у Москві, Нижньому Новгороді; декад української літератури в Калмикії, Хакасії.

Твори А.Рекубрацького перекладалися на англійську, німецьку, болгарську, польську, російську, білоруську, грузинську, вірменську, башкирську, азербайджанську, хакаську та калмицьку мови. Свій письменницький і журналістський досвід письменник щедро передає обдарованій молоді. Поезії письменника відзначаються мелодійністю, тому деякі з них покладені на музику запорізьким композитором А.Сердюком.

"Доки буде жити дух наш Запорізький, доти Україна буде в світі жить!" (Г.Лютий, нарис про колегу)

Стаття Ганни Черкаської про життя А.Рекубрацького (до дня народження поета) 

Про відкриття пам"ятної дошки на фасаді рідної школи.
Викладач ЗНУ Ольга Стадниченко про вечір пам'яті А.Рекубрацького

 Із лірики А.Рекубрацького:

******** Наче сон. Наче сон. Наче запах торішньої м'яти. Наче яблуні цвіт. Котра в юності ще відцвіла. Я не можу тебе, Я не можу тебе пригадати. Ти ж такою була, Мов ніколи моя не була. Я забув. Я забув. Вже й ім'я твоє сонячно-чисте, Тільки помахи рук, Як від тебе везли поїзди. Тільки власний портрет, Що відбився в очах променистих. Облітають літа. Облітають літа назавжди. Зачекай. Зачекай. Це не сон. Не уява. Не казка. Це само по собі У житті воно склалося так, Що вогні вказівні Попереду давно вже погасли, Та тримає мене Твій давно проминулий маяк. ******** Наснись мені Наснись мені, коли спадуть тумани, Які зіп'ють цей березневий сніг, Струмками птиць весна тектиме в ранок, Тоді й, прошу, наснись мені, наснись. Прийди тоді, тривожна і трав'нева, І теплих рос тремтіння принеси, І запали, світанок у півнеба, Щоб я збагнув народження- краси. Щоб я знайшов і втрачене, і давнє, Щоб я навчився радість берегти, Щоб розчинилась туга за слідами, Бо краще просто зберігать сліди. Все, що було, ніколи вже не буде, Хоч, знаю, будуть птиць ключі пливти. Наснись мені,чи в березні, чи в грудні, Наснитися ж бо легше, ніж прийти.

Неподільна булава На Великій Раді Котрій ми й не раді, Старшина козача Бралась за чуби. Чи то наш атаман Гетьманові зрадив, Чи було, можливо Все там навпаки. Ну, а ми - голота, Ну, а ми - босота, Нам немає діла До старшинських чвар. Наливай, шинкарю. Ще у борг нам чару, Ну, а ти, кобзарю, Гопака ушкварь Булави не можна поділити, хлопці, Україну також не дано ділить, Доки буде жити дух наш запорозький Доки Україна буде в світі жить. Це ж воно одвіку Нам робилось в пику: Старшина - ізверху Збоку - вороги. Запоріжці й досі - . Ходять голі й босі, Але ми умієм Віддавать борги. Віддавали турку, Віддавали ляху, Коли було треба, Той Москву взяли. Нас вели на палю, Нас вели на плаху, Але казарлюги Знову ожили. Проводи Округлі голови звисають з вікон динями, Виблискують на сонці свіжестрижено, Не упізнать, які були донині ми Білявими, чорнявими чи рижими. Хита перон багатолюдний натовп, А потяг рейки вже під себе мне, І тільки ти не вийшла проводжати До станції Дорослості мене. Колеса нам повторюють уперто Слова кохання мрійно-голубі Про те, що прийдуть жадані конверти, І я колесам вірю, як собі. В степу гудки столунять без упину. Летять привітом до твоєї хати. Над паровозом дим, немов чуприна, Яку,забули знять у військкоматі.